Записки ing.

Мені завжди дивно, коли люди , їдучи відпочивати до інших країн, обмежуються лежанням на пляжі, поїданням всіляких страв і тусовкою в клубі. Звичайно, у кожного свої вподобання і характер, а отже і спосіб відпочинку. Але, думаю, варто побільше дізнаватися про оточуючий світ - життя одне, а навколо стільки всього цікавого - чому не привідкрити трохи таємничої завіси культур різних країн. І що, як не музика може донести це. Отож, Туреччина...

Зазначу, що багато людей, не обізнаних з цією країною мають лише два переконанняпро музику:

2) сучасна: " ...а знаю турецьких співаків - це Таркан і Мустафа Сандал, таке собі...".

Так от, це відповідь одного зі знайомих кілька років тому на запитання, що він знає про турецьких виконавців?))))))

Отож, проведу трохи лікбезу. Відразу кажу, що це лише піщинка у музичному розмаїтті  - те, що я особисто слухаю. Даю вам поштовх ознайомитися з іншими виконавцями самостійно)

1. Моє знайомтсво років 8 тому почалося з двох виконавців: гурт Duman  та співак Bariş Manço. Баріш, як згодом дізналася, об'їздив 150 країн світу (за що дуже поважаю), його пісні перекладені навіть японською мовою. Окрім того, що він співав,також працював тележурналістом, ведучим і т.д. Коротше - гордість Туреччини ( принаймні мені так сказали). Він помер 1999 року у віці 56 років, але його люблять і пам'ятають. Duman - рок-бенд, що поєднує в собі звичайно ж "анатолійський рок" ( як і більшість тамтешніх гуртів) та домішки інших стилів. Викладу сюди найвідомішу їхню пісню Aman Aman:

2. У 2006 році дізналася про рок-гурти Mor ve Ötesi та Manga. Ви мали їх бачити на Євробаченні 2008 та 2010 років відповідно. Кожна з груп по-своєму цікава і не перевершена. Чого лише варті їхні вокалісти Харун Текін (то взагалі моя любов:)) та Ферман Акгюль ( хоча мені завжди басист Джем більше подобався:) ). А отесівці з "Другою рікою" пісню записали і минулого року були в Києві - але я не потрапила:(. Слухаємо пісню "Прокинься" - вона давнішня, але пов'язана трохи з нами - кліп  - це заборонений СРСР мультфільм:

недавній кліп Манги:

3. Якщо вам хєрово і хочеться поплакати, або так добре, що хочете впасти в нірванну - слухайте Gripin.Під їхнє Durma yağmur durma завжди ставало легше). Або пісня Redd Hala aşk var mi ( акустичний варіант, як на мене краще).Чи Teoman- у нього змістовно глибокі пісні ( правда в інших теж такі є) ).

4. Більш рокові виконавці - Emre Aydın( доречі він найкращий співак Європи 2009 року - а ми такого не знаємо), Kargo ( зараз у них трохи мало нового, але думаю виправляться), Barış Akarsu ( пісні супер - Leyla,Vurdum en dibe Kadar та інші, але шкода, що 2007 року він розбився в автокатастрофі), Yüksek Sadakat ( чого варті лише їхні Döneceksin diye söz ver, Aklımın iplerini saldım, kafıle, Renk Körü та багато іншого) .А ось це відео мені прислали з надписом: " Нікого не впізнаєш? То ж ти в синенькому. Зачіска, поведінка - дуже схоже". Спочатку образилася трохи, а потім посміялася від душі. Вообщєм ботан, що тяне руку - то я)))

5.Ваdem варто любити лише за пісню Sen Ağlama - дуже красива. А можна ще за очі Вокаліста Мустафи Кемаля:)

6. Hayko Cepkin - спочатку я трохи його злякалася - музика - дуже альтернативний рок. А потім зрозуміла всьо про що він співає і хочу сказати - слухайте, особливо останні роботи.

7.Хто пам'ятає Євробачення в Стамбулі)))?Sertab Erener - завдяки її перемозі у 2003  воно там було. Отож не додати не відняти - її пісні варті вашої уваги.

8. Більш молоді гурти: Model ( рок-гурт з дівочим вокалом :)), Seksendört ( вокаліст Тюна ще й композитор та продюсер), Kolpa ( у них недавно новий альбом вийшов) та інші в яких є достойні пісні.

9. А і ледве не забула, як на мене крейзі-виконавиця Özlem Tekın.=0)

А ще є Айда Пеккан, Ханде Йенер та багато кого,що мені вже й писати набридло. Просто дивіться і насолоджуйтесь:

Окремо напишу згодом про курдських виконавців, бо вони такі колоритні, що про це варто зазаначити ).

Ні для кого не секрет, що я люблю рок у всіх його проявах і напрямах. Певно, що знаєте про любов до українських виконавців і не байдужість до турецького року. Та почну я не з вище зазначених уподобань, а вдамося трохи далі на схід від Туреччини і колись славну Персію, а тепер відомий нам Іран. Думаю, що хоч раз в житті чув традиційну музику цієї країни, а от  чи знаєте про те, що там також є рок-виконавці?  Я вам трохи про них розкажу).

Хочу зазначити, що я не фанатію від нижче наведених співаків, але щось у них таке є - не збагну, що саме. І якщо хоч одна з їх пісень є у моєму плейлисті, то думаю, вони варті того, щоб про них написати. Почнемо...

1. Досить молода, але має популярність серед іранської молоді група The Ways. Можна навіть сказати, що цей колектив напів-андеграундний, бо не так легко просувати даний музичний напрям у їхній країні. Гурт складається з 4-х членів: двоє з них - інженери-механіки, вокаліст - архітектор та барабанщик-правовик. Більш детально про них можна почитати за посиланням http://thewaysband.com а також переглянувши відео, де можна також трохи дізнатися про що вони співають ( тіко додивіться до кінця!). Доречі 2010 року у них вийшов альбом ( а саме тоді я в перше про них почула ) під назвою Стрес. Красномовно, як не як. 

А ось дуже сумна, про війну, пісня, але чимось мені подобаєть:

2. Це гурт Minus 1. Це вже досить відомий і авторитетний іранський колектив. Основною рисою цього бенду є постійні музичні експерименти. Багато писати не буду - краще перегляньте відео:

3. Відома не тільки в Ірані, але й далеко за його межами виконавиця традиційної музики з елементами траблу та перкусії співачка  Azam Ali. Як казав мені один знайомий, вона - втілення душі нації і тому знайомство з перськими виконацями варто починати саме з неї.

А ще є гурти Karma - можна сказати основоположник рок-музики в Ірані, Ailaj - виконує важкий для мене хеві-метал ( я їх не слухаю, але думаю варто знати і про таке) і гурт Rastak - традиційники.

Сподіваюся розширила трохи ваш музичний кругозір)!

P.S.Дякую Аміну, що колись розповів мені про свою країну та сучасні музичні вподобання.

Цьогорічні першотравневі свята вразили напрочуд не весняною погодою! Як виявилося організм не досить добре підготовлений до 34-х градусної спеки, а тому всіляко чинив опір поганим самопочуттям! Але мова не про те, а про мій файний віпочинок у селі..

Завжди цікавило питання чому людям так подобається український вілидж. Так безперечно ви можете навести багто аргументів типу - свіже повітря, тиша, чудова природа, відпочинок від цивілізації ( але то не скрізь) і т.д. і т.п. Нажаль, а може і ні, я до тих людей не відношуся. Бо там я не маю змоги насолоджуватися всіма вище зазначеними красотами. БО В СЕЛІ ЗАВЖДИ Є РОБОТА. НЕСКІНЧЕННА, ВАЖКА ФІЗИЧНА ПРАЦЯ, яка з дня у день ще більшає і більшає. А тим гірше, коли у вас 4 дні і маєте все-все переробити. А ще важче, коли вважають, що ви у Києві ви днями б'єте байдики. А найбільша прикрість, то коли ви все-таки 70 % тої роботи переробили а на іншу просто не маєте вже часу, тобі у слід кажуть, що ви ледачі, бо геть не можете поставити паркан в 32м - це замість слів подяки. На будь-які закиди щодо "...хоч би подякували" маєте відповідь з року в рік " А бодай тобі..." - працювати хочеться ще менше. Але то історія іншої оповіді, що певна, скоро тут з'явиться з красномовною назвою БАБУСЯ -ШЕДЕВРАЛЬНІСТЬ БУТТЯ ( як відповідати на запитання лише 3-ма фразами).

Отож, озброївшись гаслом "МИР.ТРУД.МАЙ", рушили ми за маршрутом Київ -СЕЛО погожого суботнього вечора для підкорення все тих же трудових вершин. Дане щастя не забарилося. Від недільного ранку зо-квітня (що почався о 5:30) і до обіду 2-го травня виконана наступна програма: посадили 6 соток кукурудзи під лопату; перекопали 2 сотки землі і посадили квіти; заволочили город; посадили баштан; зробили тепличку;позабивали нові труби для того, щоб понатягувати краще сітку від двору ( бо курі до хати лізуть і квіти вигрібають); змайстрували калітку; зробили нову загороду для курчат, бо та за 5 років розвалилася трохи; прибрали в хаті ( то найлегше); прибрали в сараї; побілили ззовні хату. У відповідь вчора почула, що тре ще доски перекласти ( 180 штук, довжиною 4 м , ширина 12,5 см, товщина 2,5 см) - на відповідь хто привозив той хай це і робить бо я взагалі то не вантажник,отримала щовиросла невдячною. А про тещо у мене ще є дядько забули? І два зяті у бабусі?

Після двох днів клепання долотом воно перестало бути мені важким  - ще тиждень так ним погепати і певно була б культуристкою). І засмага з'явилася замість червоної болючої припухлості ( хоча я не фанат тої справи).

Загалом, приїхавши вчора додому, було одне бажання - лягти і щоб мене ніхто не чіпав. Такі у мене відпочинки!)

Сьогодні я сильно зла, бо нічого, як завжди не встигаю (неорганізована і нічого з тим не пороблю), це по-перше, а по-друге —ходила купувати собі якусь одежину. Для мене, то найгірше заняття, що може бути в житті (ну одне з найгірших). Причини, скільки я себе пам'ятаю, дві: відсутність розмаїття кольорів і мого розміру.

Якщо перше, то, як мені кажуть, моя примха (скажіть, от що це таке - максимум 5 кольорів плаща - а може я хочу салатовий чи бірюзовий, а не чорний, синій чи червоний), то друге — серйозні пробіли нашої легкої промисловості ( і певно не тілько нашої). Бо не шиють речей на дівчат зростом 1,78 і моя вічна проблема — короткі рукава та штани. Ні, звичайно є  те що підходить мені по довжині — на три розміри більше.

Загалом — біда у мене з тим шопінгом. Зайвий раз переконуюся, що пора за швейну машинку перед літнім сезоном - і колір буде такий як мені тре і довжина. Проблема в одному - ніколи не шила верхній одяг — відчуваю, що варто навчитися).

Послухаю пісеньки і ви давайте разом зі мною:

Та трохи Туркії, куди ж без неї) - скоро закінчу роботу і перейдемо з вами на їх "друзів" - вірмен:

Нагружу  трохи своїм навчанням, бо воно мене останні два дні щось не відпускає.:)

От чому життя таке не передбачуване? Сьогодні був звичайний робочий день, який не віщував жодної мороки, так ні - куди ж без неї!

Проблема в тому ( комусь може і ні, а для мене так), що сьогодні мені, як " грім серед ясного неба" телефонують і запитують чи згодна я йти в аспірантуру. Це мені, тій хто вступивши на магістратуру, добровільно відмовився від свого місця, бо вже набридло вчитися і тій, яка ніколи не збиралася в ту аспірантуру, бо вважала, що туди тре великі уми, а я себе до таких не відношу. По-друге, це потрібно шукати керівника і домовлятися з ним. А тут раптом така пропозиція - прочому не зовсім з нашої кафедри і від викладача, який мене ввесь час діставав, про що я писала тутечки . Треба завтра ссказати 0 10 -й ранку рішення. От незнаю, що робити. Ще 5 років стирчати в універі не хочу ( 4 роки тої аспірантури), а з іншого боку з нашої групи з тих,хто хоче на аспірантуру ( 3 людей), тільки 1 має керівника, а інших не беруть, хоча дуже достойні кандидати. І тут я , не магістир, вже і не відмінник і взагалі останнім часом пофігістка до навчання і такі пропозиції...От де вони були рік тому? Тоді б я не вагалася) От що робити?

•Нестримний час...Ось так, непомітно, тихцем стрибаючи календарем від дати до дати опинилися на весняному порозі. Нехай, поки що, не гріє сонечко, не зеленіє трава і не чути співу пташок, гнехай ще вранці мороз показує свою силу пощипуванням щік - ми знаємо - НАСТАЛА ВЕСНА...УРА!!!

Все, тре готуватися до літнього сезону! Так, що там? Формуємо план дій: вчимося, здаємо сесію на 5, шукаємо роботу, вчимо англійську та турецьку; йдемо на танці;займаємося спортом →худнемо та й стадіон , певна, вже засумував за мною;бігаємо по виставках-концертах і , звичайно ж, шукаємо кохання)...Наче нічого не забула? А, ще подорожі ( хоча б по області) і таки стрибнути з тим парашутом, бо стільки відкладати ту справу - несерйозно!

•Провалля...В думках, несправджених мріях, марних сподіваннях і неймовірно безглуздих бажаннях. Нескінченне блукання світом ілюзій, прагнення до примарних висот, болюче усвідомлення реальності...Нестримний потік інформації про різне, але однієї формації - тобі несвідомо вбивають у голову про власну меншовартість →результат:мозок потребує перезавантаження→прохання:позичте програму для переустановки, а то власна дає збої. ЗАПЛУТАЛАСЯ...Постійний самоаналіз робить своє...Впадаємо в анабіоз і повторюємо мантру:"STOP OVER ANALYZING".

Головне вчасно зупинитися...Постійна стіна на шляху втомлює, циклічнімть подій вибиває з рівноваги, реалії не вкладаються в голові...Американські гірки настрою управляють життям...

Хочу: танго на столі, між пляшками, з келихом вина в руці...

Колись розповідали, що то найвищий клас майстерності...

Кривлю душою - я того рівня ще не досягла.

PS.У мене стандарт-програма — захуворіти наприкінці зими. Традицію не порушуємо і цього року. Не долікувалася і досі, бо не треба скрізь бігати, а вдома сидіти і лікуватися. Супутня проблема - хронічно хочу спати ось вже 3-й тиждень - так завжди , коли у мене якась болячка)А, ще солодке їсти, і неождмінно морозиво - залежність прямопропорційна - чим більше болить горло, тим палкіше бажання того морозива)

PS.1.ВІТАЮ ВСІХ БЛОГИНЬ ЗІ СВЯТОМ 8 БЕРЕЗНЯ ТА БАЖАЮ ЇМ ЗАВЖДИ КВІТНУТИ, ЯК ВЕСНЯНІ КВІТИ!

PS.1.1.Збираю манатки їхати в село, через годину виходтитиму хз дому - 1,5 місяці там не була, так це рекод для мене, і так вже незлим тихим словом згадували про мою відсутність.

PS/ 1.1.1.Трохи із запізненням, але також вітаю наших чоловіків зі святом Захисника Вітчизни! Завжди залишайтеся справжніми і будьте нам опорою в житті!